Сфінкс: Ця війна стосується всіх європейців
Сфінкс – французький мінометник, що воює за свободу України
Із поглядом, що увібрав спокій тисячоліть, єгипетський Сфінкс терпляче несе варту посеред шаленства піщаних бур. Своєю непорушністю хранитель пірамід нагадує: справжню міць не зламати навіть тоді, коли світ навколо збожеволів.
Такою ж опорою для свого підрозділу є і Сфінкс із 1-го Інтернаціонального легіону оборони України. Це боєць, на якого можна покластися, коли все довкола стає непевним. Як і кам’яний вартовий Гізи, Сфінкс пильнує свою команду, завжди напоготові провести її крізь випробування фронту.
На момент інтерв’ю 39-річний француз уже сім місяців, як долучився до Інтернаціонального легіону. Виходи на нуль розпочав піхотинцем 2-го батальйону, у складі якого виконав чотири місії в районі Покровська та провів загалом 21 день на бойових. Після трьох місяців у 2-му батальйоні Сфінкс перейшов до мінометного підрозділу 1-го батальйону. Нині він командує розрахунком 82-мм міномета під Куп’янськом. У його послужному списку уже шість місій протягом 48 днів на передовій, де його група тримає фронт під постійними артилерійськими обстрілами та атаками дронів.
Мінометники живуть просто на позиціях, постійно напоготові, аби у потрібний момент накрити ворога шквалом вогню. Коли ми зустрілися, Сфінкс щойно повернувся з бойового виходу, провівши 11 днів на нулі. Це був виснажливий досвід, втім легіонер виглядав зібраним і впевненим у собі. На запитання, звідки в нього така витримка, Сфінкс відповів спокійно, з фронтовою філософією:
– Одразу коли повертаєшся з позицій, починаєш забувати, що довелося пережити, і весь той стрес, який переніс. Зосереджуєшся на наступній місії й робиш усе можливе, аби відновитися – фізично і психологічно.
У 21-річному віці Сфінкс приєднався до лав французької армії, де понад 16 років прослужив у піхоті. За цей час він пройшов чимало бойових випробувань, і кожне з них гартувало його характер та вчило тримати розум ясним там, де страх сковує інших:
– У Франції я отримав серйозний вишкіл, а в 2012 опинився в Афганістані. До України приїхав, аби передати досвід, що отримав у французькій піхоті. Обов’язки командира також навчили мене не зупинятися навіть тоді, коли стає по-справжньому страшно. Але усе це стосується кожного солдата. Усі ми мусимо залишатися зосередженими на цілях і чітко виконувати накази. Потрібно мати холодну голову, щоб розуміти тактичну обстановку та ухвалювати найкращі рішення проти росіян.
Утім навіть десятки років служби не дають гарантії вижити у війні нового зразка, якою стало російсько-українське протистояння. Сучасні технології змінюють хід кожної операції. Ворог не стоїть на місці, і тобі щодня доводиться вчитись та перелаштовуватись. І байдуже, наскільки довгий твій послужний список там, де смерть може щомиті прилетіти з неба:
– У війні такої шаленої інтенсивності жоден попередній досвід не гарантує, що ти виживеш. Справжні навички виживання здобуваються тут – під час бойових виходів та днів, проведених на передовій. Лише так можна навчитися тримати удар під артилерійськими обстрілами, атаками з повітря й раптовими проривами росіян. Треба бути сильним і вміти слухати поради тих, хто пройшов через це пекло.
Та навіть така люта війна по-своєму стає святом для справжнього воїна. Вона дає безцінний шанс загартувати бойову майстерність так, як мирне життя ніколи не зможе. Кожен день під обстрілами змушує ставати сильнішим, вчить думати швидше й діяти точніше. З часом перетворюєшся на справжню машину війни, здатну зберігати холодну голову й діяти безпомилково навіть у найкритичніших ситуаціях:
– Тутешня війна навчила мене долати загрози й виживати під постійними російськими обстрілами, ударами дронів і штурмами ворога. Кожна доба на фронті, кожна нова місія вчить бути готовим до всього й не зупинятися. Звісно, це небезпечно, але саме так здобуваєш уміння воювати й виживати у війні такої інтенсивності.
Сучасний бойовий досвід – не єдине, що Україна дає справжньому воїну. Рано чи пізно війна завершиться. І тоді для тих, хто боровся за свободу, настане час пожинати плоди своєї відданості. Повага людей, яких вони боронили, може стати тим магнітом, що втримає їх на цій землі та допоможе розпочати новий розділ життя – тепер уже відбудовуючи країну:
– Тут нас поважають, і українці зустрічають нас із теплом. Вони бачать і розуміють, якими жертвами дається наша боротьба. І це надає сенсу всьому, що ми робимо. Коли війна скінчиться, я вірю, що відкриється багато можливостей в економіці. Після служби у лавах української армії можна отримати громадянство, а це важливо для таких, як ми, хто приїхав здалеку і хотів би розпочати свою справу тут, уже після війни.
Однак битва ще далека від завершення. Лінії фронту палають щодня, а небезпека з боку ворога – постійна. Перемога не буде легкою, вона потребує відваги, незламної витривалості та волі продовжувати бій, незважаючи на втому й втрати:
– Вірю, що ми вже на порозі перемоги над Росією. Потрібно боротися далі – і тоді ми виженемо росіян з України. А якщо вони й надалі вестимуть свою диявольську гру, обстрілюючи мирних людей ракетами, то чому б не рушити прямо на Москву?
Нам потрібні ще більше рішучих людей, які вірять, що здатні змінити хід війни. З більшою кількістю добровольців ми справді здатні переламати ситуацію. Але для цього європейцям слід усвідомити: їхній внесок може стати вирішальним у цій битві.”
Як прискорити завершення війни? Сфінкс впевнений, що вона затягується через брак справжньої, рішучої підтримки з боку західних урядів. Багато країн висловили солідарність з Україною, проте самих слів замало, щоб здолати добре озброєного й безжального ворога:
– На мою думку, західні лідери проявляють надто багато слабкості. Вони повинні зайняти жорстку політичну позицію проти російського тоталітарного режиму. Росія вбиває людей без жодного сенсу, лише щоб захопити ще більше землі. Але навіщо? Вони й так мають найбільшу країну у світі, яку навіть не можуть належно розвивати. Але хочуть ще більше, тому нападають на Україну. Єдиний спосіб зупинити їх – це виступити проти і розгромити раз і назавжди.
Україна потребує не просто підтримки – їй потрібна рішучість, сміливість та потужне озброєння. Сфінкс переконаний: якби Захід надав усі необхідні ресурси та діяв безкомпроміснно, це змінило б співвідношення сил на фронті, допомогло б швидше вигнати окупантів і завершити війну справедливою перемогою:
– Я чекаю, коли західні країни проявлять твердість і зрушать баланс на нашу користь. Саме так ми здобудемо перемогу над злочинним тоталітарним режимом, очільники якого втратили гідність і розум, занурившись у власне божевілля.
Сфінкс підкреслює, що саме дії російських військ проти мирних українців стали для нього справжнім поштовхом долучитися до Інтернаціонального легіону. Він не міг залишитися осторонь, коли побачив, як безневинних людей перетворюють на мішені, а їхні домівки лежать у руїнах. Для нього ця війна – не віддалений конфлікт, а заклик виступити проти жорстокості та несправедливості:
– Україна потерпає від агресії вже понад три роки. І неможливо залишатися осторонь, коли український народ пригноблюють. Саме тому я приїхав сюди – щоб стати частиною цієї боротьби. Росія веде війну абсолютно несправедливо. Вони вчинили безліч звірств, зокрема страчуючи українських військових і цивільних. Ми маємо покласти край цьому безглуздю. Саме тому ми маємо бути тут – щоб вигнати росіян із української землі”.
Для Сфінкса Україна – це край незламних людей, уособленням яких для нього став його герой Олександр Усик. Ще задовго до того, як перетнути український кордон, легіонер стежив за кар’єрою Усика, переглядаючи його бої, радіючи кожній перемозі, ловлячи кожну мить, коли абсолютний чемпіон світу здіймав руки над рингом у знак тріумфу:
– Я не просто фанат – я справді надихаюся ним. У ньому я бачу дух України – безстрашної, рішучої та гордої. Його перемоги на ринзі підживлюють сили продовжувати боротьбу проти росіян на фронті.
Сфінкс глибоко переконаний: ця війна – не лише битва України, – а усієї Європи. Звитяга України стане перемогою кожного європейця. А її падіння – посланням для всього світу, що агресія та окупація можуть тріумфувати. Кожна траншея, яку тут утримують, – крок до майбутнього, де люди можуть самі вирішувати свою долю:
– Долучитися до цієї боротьби – уже не просто необхідність, а обов’язок кожного громадянина Європи. Перемога над Росією – цілком реальна, і ми її досягнемо, якщо європейці справді усвідомлять, що ця війна вже стосується усієї Європи. Тому кожен європеєць мусить у власний спосіб посилювати українське військо, аби допомогти Україні здобути перемогу над Росією.
Текст: Дмитро Толкачов
Фото: Володимир Патола, Сфінкс
