Вінниця Інформ

Місто моєї мрії – інклюзивність на кожному кроці: як у світі допомагають людям з особливими потребами?

Місто моєї мрії – інклюзивність на кожному кроці: як у світі допомагають людям з особливими потребами?
8946 ПЕРЕГЛЯДІВ

Людей з інвалідністю по усій Землі кожного року усе більшає, з усього населення – це 15%, які потребують особливих потреб. Труднощі у повноцінному русі по місту відчувають майже усі хто має особливі потреби. Міста України пристосовані для молодих та активних людей. Відкритою залишається проблема того, що люди, яким тяжко пересуватися не можуть вийти у місто самостійно. Україна поки не може похвалитися інклюзивними містами.

Інклюзивний – це система, яка передбачає можливості пересування по місту для громадян різних категорій, тобто кожна людина має право на соціально активне життя. Про інклюзії заговорили ще після Другої світової, коли з’явилося багато людей, які втратили свою мобільність. Відтоді були підписані документи, які передбачають захист прав людини й залучення різних категорій людей до соціального життя. В Європі існує навіть конкурс під назвою «Доступне місто», де учасники розповідають та показують нововведення в містах для людей з обмеженими можливостями. У 2017 році перемогло містечко Честер з Великобританії, яке відомо своїми архітектурними пам’ятками, тож адміністрація міста вирішило облаштувати без бар'єрного доступу до решток укріплень та створили новий дизайн приміщення визначних пам’яток для окремих категорій суспільства. Простими слова, адміністрація зробила сходи з пандусом або повністю їх прибрати, розробити великі двері, щоб людина на візку без перешкод пройшла. В місті трохи інша ситуація, бо там потрібно забезпечити людей не тільки комфортом пересування, а й захистом. Людина з обмеженими можливостями не має боятися самостійно прогулятися містом.

Універсальний дизайн міста став належною потребою для суспільства, тому це стало новим викликом для дизайнерів та владі. Універсальний дизайн – це проекція предметів та середовища, яке буде комфортне для усіх незалежно від статусу, віку та інших потреб. Такий дизайн пропонує прибрати пандуси й розробити такий ганок на який можна заїхати колякою або зайти на вилицях. Розробником такого дизайну є Роналд Мейс, який з дитинства через хворобу був прикутий до інвалідного візка. Він був першим хто почав розробляти помешкання для людей різних категорій. Роналд був поштовхом для того, що внести зміни у Будівельний кодекс штату Північна Кароліна. Відтак Кодекс забороняв дискримінувати людей з інвалідністю.

Найбільш пристосовані країни до людей з різними особливостями: Лондон, Роттердам, Берлін. У Лондоні розробили дороги без бруківки, а лише з її імітацією. Бордюри на тротуарах прибрали й розширили для проходження колясок. Але найбільшим досягненням Лондона є у розв'язання проблеми громадського транспорту для людей з обмеженими можливостями. Лондонська адміністрація розробила рампи для візка до всього громадського транспорту, навіть таксі. Україна такими досягненнями похвалитися не може, бо більшість міст мають дорогу з бруківкою й вузенькими тротуари для пішоходів, а пересування у громадському транспорті людям з інвалідністю здається страшним сном. Берлін спроектував місто без бар’єрів, яким може прогулятися кожна людина без виключення. Перемогою Берліна став універсальний дизайн залізничної станції Hauptbahnhof. Станція розроблена з дизайном, який буде зручним для усіх, наприклад, таблички розташовані так, щоб й сидячим було видно, двері відкриваються на рівні людини у візку.

В Україні живе понад два з половиною мільйони людей з інвалідністю, більшість із них – діти. Мама Соломія зі Львова поділилася, що має 12-ти річного хлопчика Олексу, який має синдром Аспергера. Це особлива форма аутизму з психологічними порушеннями розвитку. Соломія каже, що в Україні зовсім не думають про таких людей, тому що навіть в метро або будь-якому іншому транспорті ми їдемо з небезпекою того, що зараз буде вибух настрою. Для таких дітей потрібна спокійна атмосфера й нейтральність запахів, а в громадському транспорті постійно робиться какофонія. Львів’янка каже, що змушені викликати таксі або ходити пішки. В Україні роблять перші кроки до створення інклюзивного міста, наприклад, інклюзивно-ресурсний центр, який допомагає дітям з особливими потребами від 2 до 18 років здобути освіту. Там працює команда спеціалістів, які працюють також із психологічними факторами. Але малими кроками Україна все ж рухається до повноцінної інклюзивної освіти. За попередній навчальний рік на інклюзивно-ресурсні центри, зарплати вчителям і асистентами, забезпечення комфортного навчання держава виділила 500 мільйонів гривень субвенції.

Мої відео